софія зубрицька
Виселена на Миколая
4 червня 1942 р.н., с. Угерсько, нині Стрийського р-ну Львівської обл.
Народилася у знатній інтелігентній родині галицької інтелігенції. Вона була третьою, наймолодшою дитиною у сім’ї Івана та Марії, з дому Терлецької, Зубрицьких. Батько працював в об’єднанні спиртзаводів у с. Угерсько.
Родина була пов’язана з повстанським рухом – двоє маминих братів (Терлецьких) були у підпіллі, один з них у СС «Галичина», а батько, Іван Зубрицький, допомагав повстанцям, передаючи їм спирт, який вони могли поміняти чи продати. Як плату за це, вранці 19 грудня 1949 р., на день св. Миколая, радянська влада депортувала всю сім’ю разом із трьома дітьми до Сибіру.
На момент виселення найменшій Софійці було всього сім років:
«19-го грудня 49-го року, ранком о 7 годині до нас завітали гості. Тоді, коли діти бігли під подушку брати подарунки, нас оточили в квартирі ціла група небажаних гостей. Дали мамі дві години часу на те, шоб вона могла зібрати речі. Що можна зібрати за дві години сім’ї з п’яти чоловік. Із наймолодшою дитиною, якій 7 років і яка весь час хворіє, тобто я взагалі з дитинства була хворобливою. А напередодні нам тато купив в подарунок на Миколая піаніно. Це піаніно навіть не було розпаковане, так шо ми навіть не мали можливості на нього подивитися. Нас забрали, посадили на машину вантажну, грудень-місяць. Якраз пам’ятаю йшли діти до школи, а нас везуть і діти сусідські, всі кричать за нами: “Що сталося?”».
(фото: Зубрицький Михайло Миколайович, дідусь оповідачки під час роботи у себе в кабінеті)
Спочатку сім’ю перевезли на пересильний пункт у Бориславі, де утримували майже місяць. У дитячій пам’яті Софії особливо закарбувалася сцена дегуманізації виселених у бані:
«В баню загнали всіх разом чоловіків, жінок і дітей, для них це було однаково (…) Жінки пищать, діти, чоловіки, жінки і всі разом. Ну а для них це було. Ми для них був товар. Ми для них не були люди».
На православне Різдво 1950 р. Зубрицьких відправили товарними вагонами у Хабаровський край. Перед цим адміністрація пересильного пункту вигнала всіх виселених на вулицю як покарання за колядування:
«Почали колядувати. І нас всіх від мала до велика вигнали сьомого числа на вулицю, і ми цілий день під снігом сьомого числа стояли на вулиці. А в ті часи зими були люті, не то шо тепер. Я звичайно простудилася, захворіла, ніхто на це не звертав уваги (…) Як тато згоди на співпрацю не давав, то в помсту за це, нас відправили в Хабаровськ».
Для хворої Софійки виснажлива і тривала подорож у вагоні-телятнику була особливо важкою:
«В тому телятнику було дуже багато людей їхало, а я була дуже хворою, вся боліла. Тато був старший по вагону, і він тільки просив людей всіх, щоб ніхто не сказав, що тут є хвора дитина, бо варто було це сказати, і ту дитину відразу би викинули, тому шо викидали людей хворих (…) Мама мала деякі прикраси, деякі речі, трохи спирту мала, пішла десь там якесь там було село. Поміняла на масло, на мед. Ну і вилікували мене».
(фото: Родинне фото Зубрицьких: зліва направо: мама п. Софії, Софія, Іван, Володимир (стоїть), Дарія (стоїть) )
На спецпоселенні Хор у Хабаровському краї батько, бухгалтер з досвідом, працював на двох роботах – робочим на лісосплаві та обліковцем на сільськогосподарському підприємстві.
Знайшовши невідповідність у датах, він почав писав у Верховний суд СРСР. Відтак, 18 липня 1956 р. ухвалою суду постанова про виселення на спецпоселення була скасована, а справа закрита «з поверненням конфіскованого при виселенні майна».
Це дозволило сім’ї Зубрицьких повернутися у Західну Україну. Однак тут батько довгий час не міг влаштуватися на роботу.
Софія закінчила школу та працювала учителем математики, а потім директором математичної школи при Львівському політехнічному інституті.
Рішення про реабілітацію
