Робітнею, яку музей “Територія Терору” організував 21 липня, команда проєкту “Втрачене дитинство” мала на меті знайти зворотній зв’язок від потенційних відвідувачів майбутньої філії – “Музею малолітніх політичних в’язнів і репресованих”. Це експерти/ки, музейні працівники/иці, архітектори/ки і люди, які готові розповідати про травми репресій у їхній сім’ї.
Команда музею показала відвідувачам/кам та журналістам/кам локацію, де в майбутньому буде музей і ознайомили їх із тим, що їм уже вдалося опрацювати у проєкті “Втрачене дитинство”, зокрема.
“Приємно, що робітня показала зацікавленість серед наших співтворців – людей, чиї історії ми документуємо та чий досвід хочемо репрезентувати. Нам вдалось зібрати нові контакти і маємо змогу записати ще більше нових інтерв’ю. Проєкт триває – зголошуйтесь”, – закликає координаторка проєкту “Втрачене дитинство” Христина Рутар.
Результати
Учасники напрацювали пропозиції і ризики щодо роботи майбутньої філії музею – міжнародні й українські партнерства, можливі виставки та потенційні освітні програми.
Партнерство
Музею порекомендували низку організацій та осіб, з якими він може співпрацювати. Багато говорили про львів’ян усього світу і зрозуміли, що не варто обмежуватися лише Львовом і західними теренами України, бо у контексті теми репресованого дитинства багато людей, яких переселили, репресували – осіли в інших країнах.
Потенційні експозиції
“Для мене найважливішою стала думка, що треба показати, як у контексті втраченого дитинства втрачається зв’язок між поколіннями та усталені моделі сім’ї. Мусимо показати, як друга світова “перекрошила” усіх. Ми мало знаємо про своїх бабусь і дідусів, а ще менше про прабабусь і прадідусів, тому наша тема тягне за собою глобальні людські питання, які важливі тут і вже”,- говорить директорка Музею Ольга Гончар
Освітні програми
Освітня діяльність – це важливіше, ніж навіть основна експозиція: говорити, ділитися, інформувати. Тут музейники дійшли до ідеї динамічного музею – музею, у якому є місце дискусії. Бо такі музеї як “Територія Терору”– не про майбутнє, а про “зараз”. Дітьми часто “прикриваються” у війнах, тож у сфері едукації взяли до уваги на опрацювання такі теми:
- пам’ять та проблема визнання;
- травма та комплекс жертви;
- діти як інструмент терору.
Як додала на робітні заступниця директорки Палацу Хоткевича Тетяна Продан, це виводить на сучасну ситуацію того, що ми живемо в умовах війни:
“Ми можемо бачити, що зараз маємо покоління, яке через 50-70 років буде дорослим. На досвіді минулого ми уже розумітимемо, які наслідки будуть у тих дітей, які пережили цей досвід зараз”.
До слова, воркшоп “Музей репресованих дітей” реалізували у межах міжнародного проєкту “Втрачене дитинство” за підтримки Європейського Союзу за програмою House of Europe. Філіал «Музей малолітніх політичних в’язнів і репресованих» створюється на базі музею “Територія терору”.
