Протягом усього 2021 року команда меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору» спільно з чеською громадською організацією Post Bellum втілювала проєкт «Втрачене дитинство». Його підтримав Європейський Союз за програмою Дім Європи. Нам вдалося записати, опрацювати та удоступнити для кожного 30 інтерв’ю з людьми, чиє дитинство пройшло в умовах радянського насильства.
Родини кожного з тих, хто погодився залишити для нащадків свої спогади, депортували із Західної України у 1944-1952 роках як симпатиків або учасників українського підпілля. Ми поговорили з тими, чиї родичі воювали в лавах повстанців, і з тими, чиї батьки лікували, надавали прихисток і провізію підпільникам. З донькою священника і зі сестрою хлопців, яких звинуватили у вбивстві комуністичного письменника Ярослава Галана. Є ті, хто народився на спецпоселенні у Сибіру і відбував “покарання” з першого дня життя. А є ті, хто свідомо ще дитиною співпрацював з рухом опору сталінському режиму. Ці історії ми збирали по Львівщині та Івано-Франківщині.
Частина з них стала основою для виставки просто неба «Втрачене дитинство: почуте та „непобачене“». Її ми презентували у Львові і у Празі (у Чехії – з назвою «Втрачене дитинство — історії з України». Там, однак, були також історії кримської татарки та жінки з Чехії. Усі герої виставки мають досвід зростання у таборах, на спецпоселеннях, народжені у ГУЛАГу, або їхнє дитинство припало на період Голокосту, Голодомору чи Другої світової війни.
До слова, виставку на площі біля музею за адресою вул. Чорновола, 45 г можна переглянути і зараз.
Також у межах проєкту ми організували лекторій. У ньому 12 науковців та науковиць, які в історичному, соціологічному, психологічному, антропологічному, філософському та культурологічному напрямках досліджували тему «втраченого дитинства», розповідали в онлайн-форматі про результати своїх досліджень та напряму спілкувалися із зацікавленими слухачами.
Важливою частиною роботи команди проєкту була співпраця з учнями та учителями зі шкіл. Наші фахівці проводили онлайн-зустрічі, у яких ділилися досвідом інтерв’ювання, аби школярі змогли зберегти та передати наступним поколінням пам’ять, скажімо, своїх родичів, знайомих чи просто цікавих їм особистостей. У межах нашої співпраці юні дослідники під керівництвом педагогів уже записали своє перше усноісторичне інтерв’ю.
Головним підсумком нашої роботи над проєктом стала онлайн-платформа, куди разом із художніми фотопортретами та відсканованими старими знимками і документами ми вивантажили усе найцікавіше з того, що нам довелося почути у розмовах з оповідачами. Тут куратори-науковці проєкту спробували представити світ до та після депортації, а також кульмінацію травми – вагон-телятник та подорож на Сибір. Кожна цитата веде до історії втраченого дитинства.
Ми також оприлюднили там увесь лекторій, новини про основні події, які відбувалися впродовж проєкту та мистецьку рефлексію на зібраний матеріал від Андрія Достлєва, Лії Достлєвої та Ольги Склярської.
