ДАРІЯ ГЕРМАК
«Её надо было расстрелять. Почему ёё сюда прислали?»
1936 р.н., с. Радохинці нині Мостиського р-ну Львівської обл.
14-річну Дарину радянські органи безпеки арештували просто за шкільною партою на уроці фізики. У її сумці вчителька-росіянка виявила підпільні листівки.
Дівчина вже кілька років виконувала функції зв’язкової для старшого брата – вояка УПА.
Він воював на Закерзонні, а після операції «Вісла» у 1947 р. передислокувався на Львівщину, де облаштував криївку у стодолі.
Дарія пригадувала про свій досвід участі у підпіллі:
«І тоді я з десяти років була зв’язковою, ходила в ліс. Пам’ятаю як сьогодні. Я сама-то ростом невелика, а в десять років то я зовсім була дитина. На мене натягали таку куртку мамину, вона мені щось не до п’ят була. Прив’язували пояс ото в талії і з одної сторони торбинка с харчами і з той, а зверху нічого не видно. І так во я ходила в ліс».
У 1950 р. радянська влада засудила брата, Петра Заморила, до 25 років таборів, Дарину ж відправили на «перевиховання» до дитячої колонії суворого режиму.
Перебуваючи в ув’язненні у Дрогобицькій та Самбірській тюрмах, зазнавала тортур і фізичного насильства.
«То це страшне: він мене копав і по голові бив. І то став мене бити навіть, якби мене питали як я називаюсь, я вже завтяла, я вже нічого не говорила».
Суд засудив Дарину за ст. 54-10 ч. 2 УК УРСР (антирадянська пропаганда і агітація) до 10 років ув’язнення. Після засудження певний час утримувалася в пересильній тюрмі № 25 у Львові.
Описуючи свою подорож на схід, Дарина згадує високу дитячу смертність:
«Там були і діти, і старі, і дорослі. Навіть води не давали пити. Жара! Діти маленькі вмирали, води просили. «Не положено, не положено!». Пам’ятаю тільки, шо мама дитину кормила. І там же якийсь кусочок хліба хтось мав, то просто давав їй їсти, бо дитина не того… Та дитина померла».
Відбувала покарання у дитячих трудових колоніях у Тутаєві (Ярославська область, РРФСР) та Кінешмі (Іванківська область, РРФСР). Тут зазнала численних знущань з боку співкамерників:
«Я там була «фашистка», мене там два рази хтіли вбити. Шо я пережила, то я дивуюсь взагалі тепер, як я могла то перенести. Вони навіть їсти, шо я їла… Дали за стіл чотири чоловіка, вони мою порцію зразу брали і ділили. Мені навіть хоть би кусок хліба лишили. Я ходила голодна, пила воду, шоб не впасти, голова крутила (…) Я вже навіть жити не хотіла».
Дарину звільнили у 1954 р., однак тільки у 1957 р. вона змогла повернутися у Західну Україну і стала проживати у Львові. Мама після арешту дітей зазнала інсульту і до кінця життя була прикутою до ліжка.
«Переступила поріг, знаєте, я чуть не впала. Я до тата, мами, то я. Мама лежала на ліжку. Я до мами перше: «Мама, то я». Плачуть, всі стали плакати, і та сусідка, і я».
(на фото: Дарія Гермак, в першому ряді перша з ліва, з білоруськими ув’язненими в колонії в Красноборі – 1953 р.)
Після повернення закінчила технікум легкої промисловості, працювала на фабриці головним технологом та начальником цеха. На кожному кроці зіштовхувалася із численними бюрократичними перепонами.
«Ну Львівський університет. Але мені там не дали вчитись, я поступила, два курси повчилася, і всьо. І дивлюся я так як відчувала, вони ж. По перше з пропискою мала клопіт, бо дійсно, я попала як з вогню у полум’я. То ше друге було. Прописувати не хотіли, на роботу не беруть бо не прописана».
Дивлячись назад на своє життя, Дарія зазначає, що не шкодує, що обрала саме шлях підпільної боротьби:
«Я вважаю, що я своє життя прожила такє трагічне, але й патріотичне. І я просто тим, що я робила в дитинстві, я до сьодзі день пишаюся тим. Якби прийшлося то пережити знову, я би знову на то пішла, хоть прийшлося терпіти занадто багато, бути дитиною в той час».
Про роки «втраченого дитинства» та швидкого дорослішання вона зазначає:
«Дитинства у мене не було. По-перше, я вже мусила стати дорослою зразу. То шо я ходила в ліс, то шо я помагала повстанцям, то шо я взагалі помагала їм. Ви знаєте, шо такі… Ну зразу я стала дорослою. Я казала, шо маскаль в мене дитинство і молодість забрав. Я мусила стати скоро дорослою».
(на фото: Дарія Гермак під час громадської діяльності, 2000-ні. )
