Позбавлені батьківщини: дитинство депортованих кримських татар в Узбекистані

18 серпня відбулась друга з низки онлайн-лекцій та дискусій у межах проєкту «Втрачене дитинство». Історик Мартін-Олександр Кислий, дослідник історії кримських татар говорить на тему: «Позбавлені батьківщини: дитинство депортованих кримських татар в Узбекистані».

У доповіді на прикладах із записаних інтервˊю висвітлені долі депортованих кримських татар, а саме дитинство тих, кого виселяли у товарних вагонах 18 травня 1944 року та тих, хто народився у вигнанні. Також висвітлюються теми питання пам’яті, травм та ідентичності. Хронологічно доповідь охоплює другу половину 1940-х – 1970-ті роки. Географічно питання охоплює  Узбекистан, з тієї причини, що саме туди було депортовано найбільшу частину кримських татар. У своєму дослідженні історик спирається на усно-історичний матеріал, зокрема інтерв’ю записані ним в Криму: найстарший співрозмовник народжений у 1928р., наймолодший – 1977р. Також використовуються спогади, що були записані методом анкетування у 2000-х роках. 

«Погляд на депортацію та вигнання очима дітей дозволяє не тільки подивитися на трагедію кримськотатарського народу під іншим кутом, але й краще зрозуміти, як формувалося прагнення до повернення на батьківщину всередині спільноти. Адже саме діти «всмоктували» родинні наративи, в яких йшлося про далекий Крим, «втрачений рай», до якого народ повинен обов’язково повернутися. Розмови у колі «своїх» та казкові історії батьків перед сном впливали на формування образу батьківщини у другого покоління кримських татар народжених в Узбекистані», – говорить історик.

Зокрема, у онлайн лекції проговорюються такі речі:

– історичний контекст депортації кримських татар, часові рамки та географія висельних пунктів; якою була кількість депортованих та загиблих;

– яким було виселення очима дітей, як вони його бачили; як сприймається травматичний досвід дитиною та як працює психологічний механізм подолання травми, яким чином це відображено у спогадах людей, що пережили депортацію та виселення на спецпоселення у дитячому віці; коли приходить усвідомлення пережитого; 

– чому часто дитячі спогади про виселення є типовими і навіть шаблонними; якими є відмінності у спогадах; якими є основні епізоди спогадів;

– чому у більшості спогадів відсутня «дитина», немає дитячого наративу; де межа дитинства у контексті депортацій та виселення; у яких типах спогадів найяскравіше висвітлена саме дитина з її сприйняттям світу та ситуації, а якій опинилась; 

– діти у спецпоселеннях: з чим пов’язана висока смертність; якою була подальша доля дітей, що втратили батьків;

– з якого віку починали працювати діти на спецпоселеннях, виправних колоніях, які обов’язки випадали на долю дітей у спецпоселеннях; яку роботу виконували; методи покарання  за невиконання обов’язків, не виконання роботи;

– життя на спецпоселеннях у 1950-х, як змінюється побут, демографічна ситуація; як змінилась ситуація з режимом життя і роботи після смерті Сталіна; зміни реалій життя із поверненням «додому», тобто на спецпоселення із війни чоловіків, як це вплинуло на життя дітей, умови проживання сімей; 

– якими є приємні спогади з дитинства, з чим пов’язані;

– «культ освіти» у середовищі кримських татар, чому освіта була важливою ланкою на шляху до виживання; освіта на спецпоселеннях: якими були дитячі садки, кого приймали у дитячі садки; питання вибору школи та мови навчання; ставлення до дітей-вигнанців вчителів та однокласників, булінг; коли кримські татари отримали можливість здобувати вищу чи технічну освіту, та в яких випадках ця можливість була обмежена; на які спеціальності зазвичай вступали кримські татари; 

– дозвілля на спецпоселеннях: які ігри були поширені серед дітей, чому були втрачені традиційні кримсько-татарські ігри;

– свята, релігійні практики, чому уникали святкувань, в яких реаліях жили ті, хто дотримувався релігійних приписів, як переймали релігійні традиції від батьків діти; які нові святкування зˊявляються у новому поколінні кримських татар: дні народження, новий рік, 1-ше травня; феномен асиміляції християнських свят у крисько-татарських дітей; 

– тенденція покращення умов життя в 60-х – 70-х роках; реалії життя другого покоління кримських татар, що були народжені на депортації: спогади із «непоганого» дитинства: іграшки, друзі, табори, освіта; відсутність травми «втраченого дому», якими були причини зміни статусу кримських татар у РСРС; 

– три умовні стратегії або стилі пригадування та говоріння в родинах кримсько-татарських про минуле життя в Криму: активне, вибіркове та небажане;

– як відбувалося поширення знань серед кримських татар про втрачену батьківщину; чим була сформована історична пам’ять про катастрофу та півострів; розповіді про депортацію крисько-татарського населення від бабусь до онуків через казки;

– що та коли спричиняло повернення до власної ідентичності у нових поколіннях кримських татар; як проявляли себе «кримські практики», тобто традиції життя та побуду, що передавалися з покоління в покоління; формування поняття «втраченого дому» у другого, третього покоління кримських татар народжених у вигнанні; мовне питання, використання кримсько-татарської мови в домі, уникання русифікації;

– образ втраченої батьківщини, образ Криму як далекої і казкової країни в уявленні дітей, виникнення бажання повернутись туди, де вони ніколи не були; формувальна екзильної ідеології, функції якої – дати раду зі своїм життям у складних умовах, але і повірити у те, що повернення додому колись відбудеться.