Микола Костишин
«На Україні ябка ростуть»
17 грудня 1941 р.н., с. Ферналівка (зараз частина с. Мурованого) Пустомитівського р-ну Львівської обл.
Народився у багатодітній селянській сім’ї. Під час війни батько переховував єврейську дівчинку. Старша сестра Стефа була зв’язковою у підпіллі ОУН. З останнім була пов’язана й тітка Катерина Щупач. Батьки також надавали прихисток повстанцям. У відповідь на це восени 1950 р. радянська влада депортувала до Сибіру всю сім’ю разом із шістьма дітьми.
«Поставили пулемот, пам’ятаю, як нині, на порозі. Двух солдат поставили, щоб з хати ми не могли вийти. Ми не могли вже з хати вийти, ні шо забирати з собою. Каже, вас будуть переселяти теж. (…) Но ми же знали, шо виселяють в селі. Поняття ми не мали, що таке Сибір, чи мама, чи там тато. В Сибір виселяють вас і всьо», – пригадував Микола.
Близько року сім’ю утримували на пересильному пункті на базі пересильної тюрми № 25 у Львові.
Тут померла однорічна сестричка Люба.
«Пам’ятаю, моя сестра Люба, вона мала рочок. І нема дитини, там ті медсестри були. Вона дуже ладна дитинка була і медсестри її забирали, як вийшли з камери. І якось забирали, а мама кричить: “Люби нема, дитини нема”».
Після місяця подорожі сім’я прибула на спецпоселення у Красноярському краї.
«Питалися на кожній зупинці, де була зупинка їхня: “Мьортвиє єсть?”. А як були, то забирали з вагона мертву, то мамі там не віддали, там десь псам викинули, ой таке».
Тут у Центральному Сибіру Микола Костишин закінчив школу та вперше працевлаштувався.
У 1962 р. в Україну повернулися батьки та сестри, а Микола разом із братом залишилися ще заробити грошей, щоб сім’я могла прожити ще певний час в Україні без роботи, адже без прописки, «не хотіли прийняти навіть у колгосп».
У 1964 р. Микола Костишин разом із братом повернулися додому. Невдовзі його призвали до армії, де він служив у радіотехнічних військах у 1964-1967 рр.
«Мама завжди повідала, як на Україні ябка ростуть, грушки ростуть, а там того нема. І мене завжди то вразило. Я поїхав на Україну, буду ябка їсти, будуть огірки, як то дитина, знаєте. І з тою боллю я приїхав на ті ябка, на ті грушки».
